Більше матеріалів можна переглянути у вкладеннях внизу сторінки

Дев'ятнадцять фраз, які не варто говорити дітям

Рекомендації психологів про те, як батькам ефективно й позитивно спілкуватися з дітьми ( за матеріалами сайту https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/10693/ )

На жаль, не існує універсального довідника для батьків про те, як правильно спілкуватися з дітьми. Батьки постійно роблять помилки – і це нормально. Навчитися розмовляти з дітьми не так вже й просто. Ви можете ненароком сказати щось, що дасть дитині неправильне уявлення про себе і про навколишній світ.

Але вихід є. У статті ми розглянемо кілька фраз, які ніколи не варто говорити дитині. Уникайте їх в мовленні та навчіть цьому чоловіка.

1. «Я тобою пишаюся»

Психологи стверджують, що ви не повинні говорити дитині загальні фрази схвалення, тому що після цього вона відчуває відповідальність за батьківську гордість. Ви ніби говорите: «Те, як ти поводишся, викликає у мене гордість».

Що потрібно говорити. «Ти молодець!»

2. «Гарна робота!»

Вам сподобалося, як дитина виконала домашнє завдання або роботу по дому? Якщо ви хочете похвалити її, краще зробіть акцент на тому, як вона досягла результату. Фрази типу «Гарна робота», «Розумниця!» тощо не допомагають дитині усвідомити, за що її хвалять. Згодом такі фрази перетворюються на білий шум і не мотивують її.

Що потрібно говорити:

· якщо дитина отримала гарну оцінку – «Ти багато попрацював і добре впорався з контрольною»;

· якщо футбольна компанія дитини виграла: «Ти добре віддавав пас. Після твоєї передачі забили гол»;

· якщо дитина намалювала хороший малюнок: «Ти зміг вдало підібрати кольори» або «Як ти придумав таку гарну ідею для малюнка?»

Так дитина задумається не про результат, а про процес і про те, що потрібно зробити, щоб досягти мети.

3. «Ти повинен подавати братові хороший приклад»

Коли ви часто говорите цю фразу старшій дитині, вона може відчувати ревнощі або злість стосовно молодшого брата чи сестри.

Що потрібно говорити. Щоб старша дитина не відчувала негативних емоцій, хваліть її і говоріть про те, наскільки вона важлива для свого молодшого брата або сестри: «Твій брат любить тебе», «Ти – хороший приклад для свого брата» тощо.

4. «Ось зачекай – прийде додому тато...»

У багатьох сім'ях використовують подібні фрази. Але обоє батьків рівні, і нікого не можна призначати відповідальним за дисципліну в сім'ї, тим більше використовувати як погрозу для дитини. Не перекладайте відповідальність – дійте разом з чоловіком як команда.

Що потрібно говорити. «Ти покараний за те, що сказав погане слово». Не відкладайте покарання до того моменту, коли ваш чоловік повернеться додому.

5. «Я тобі цього ніколи не пробачу»

Навіть найкращі батьки іноді вимовляють цю фразу, коли дитина робить щось надзвичайне. Подібні фрази дійсно можуть нашкодити дитині. Вона думатиме, що зробила щось непоправне.

Що потрібно говорити. Перш ніж відреагувати, зробіть глибокий вдих і заспокойтеся. Скажіть дитині: «Ти вчинив погано, але, якщо ти не будеш більше так робити, ми постараємося це забути».

6. «Мені соромно за тебе»

Ця фраза теж погано впливає на дитину. Вона може відчути себе ганьбою всієї родини.

Що потрібно говорити. «Мені неприємно через те, що ти зробив. Але я все одно люблю тебе просто за те, що ти є».

7. «Не хвилюйся, все буде добре»

Ваша дитина стурбована сюжетом з новин про трагедію, що сталася в іншій країні. Не ігноруйте її почуття, а визнайте їх. Краще скажіть дитині, що ви будете робити все можливе, щоб вона залишалась у безпеці.

Що потрібно говорити. «Ми з татом завжди будемо поруч. У нас завжди є план на випадок, якщо ситуація вийде з-під контролю».

8. «Зараз я все зроблю»

Легко відчути фрустрацію, коли дитина не може зробити домашнє завдання або виконати роботу по дому.

Що потрібно говорити. «Давай зробимо це разом».

9. «Не плач»

Важливо навчити дитину висловлювати свої емоції, а не придушувати їх. Допоможіть їй усвідомити свої почуття. Поговоріть з нею відкрито і чесно. Навіть якщо плач дитини дратує вас, пам'ятайте, що дитина зараз відчуває негативні емоції і її потрібно заспокоїти.

Що потрібно говорити. «Я знаю, ти сумуєш через те, що твоя сестра поїхала. Можеш поплакати – це нормально. Іноді всім потрібно випустити емоції. Дай я тебе обійму».

10. «У твоєму віці рано думати про це»

Неминуче питання про те, звідки беруться діти – це привід для занепокоєння для всіх батьків. Не ігноруйте ці питання і не кажіть: «Коли ти будеш старшим, я тобі все розповім».

Що потрібно говорити. «Інтерес до цієї теми – це нормально. Я відповім на будь-які твої питання». Говоріть з дитиною чесно і відповідно до її віку.

11. «Коли з'їси всю вечерю – отримаєш десерт»

Ми всі чули цю фразу в дитинстві. Навіть у дорослому віці у нас іноді виникає спокуса відмовитися від основної страви і повечеряти пирогом і печивом. Але не використовуйте десерт як нагороду – так у дитини складеться неправильне враження, що інша їжа не така хороша.

Що потрібно говорити. «Нам потрібно правильно харчуватися, щоб бути сильними. Ти відчуєш, коли ти наїсися, і тоді можеш з'їсти десерт».

12. «Якщо ти не прибереш у своїй кімнаті, у тебе будуть великі проблеми»

Ця фраза схожа на попередню, але загроза, яка в ній прихована, завдає ще більшої шкоди дитині. Уникайте прямих погроз, наприклад: «Ти сильно пошкодуєш».

Що потрібно говорити. Вам слід попросити дитину у більш позитивній формі, наприклад: «Коли ти прибереш, можеш піти погратися у дворі».

13. «Якщо ти не будеш дбати про своє здоров'я, ти хворітимеш»

Ця фраза може викликати у дитини занепокоєння, особливо якщо у вашій родині є люди похилого віку, які часто хворіють.

Що потрібно говорити. «Хворіють навіть здорові люди. Але чим здоровіше людина, тим швидше вона може впоратися з хворобою».

14. «Сімейні фінанси – це не твоя справа»

Багато батьків дбають про сімейні фінанси. Якщо між ними виникає суперечка, дитина може почути і перейнятися.

Що говорити. «Ми заробляємо гроші і керуємо ними. Ми можемо навчити і тебе, коли ти захочеш».

15. «Ти мене розчарував»

Ваша дитина не здала іспит? Не варто реагувати на це подібними фразами – вони можуть викликати у дитини почуття, ніби батьки перестануть її любити через це.

Що потрібно говорити. «Я здивована і не очікувала, що це станеться».

16. «Це жахливо, це найгірше, що могло статися»

Коли у житті щось йде не так, і ви постійно повторюєте цю фразу, це лякає дитину. Емоційні слова змушують дитину повірити в те, що подія, яка лякає її, відбувалася вже багато разів.

Що потрібно говорити. «Важко повірити, що це сталося. Але ми поговоримо про це, якщо ти захочеш».

17. «Іди сюди, зараз же!»

Краще дати дитині час закінчити те, чим вона зайнята в даний момент, а не квапити її.

Що потрібно говорити. «Пора йти. Тобі достатньо однієї хвилини, щоб зібратися, чи потрібно дві?»

18. «Ти мені заважаєш»

Діти відрізняються своєю невгамовною енергією. Не дивно, що дитина може іноді плутатися у вас під ногами, коли ви виконуєте роботу по дому.

Що потрібно говорити. Замість того щоб дорікати дитині, попросіть її допомогти вам. Дайте їй роботу, з якою вона легко зможе впоратися (наприклад, скласти речі у пакет або зав'язати мотузку).

19. «Тому що я так сказала»

Це одна з найпоширеніших фраз, які говорять батьки. Але вам слід її уникати. Можливо, у вас не завжди є час пояснювати дитині свої аргументи, але варто спробувати прояснити свої дії. Так вона зрозуміє, чому ви просите її зробити або, навпаки, не робити чогось.

Що потрібно говорити. «Я знаю, що ти хочеш, щоб ми пішли сьогодні до бабусі. Але мені потрібно сьогодні випрати – і мені потрібна твоя допомога. Давай підемо до бабусі завтра». Це допомагає дитині зрозуміти, що її почуття важливі, і ви до неї прислухаєтеся.

Що б ви не говорили дитині, важливо подумати, перш ніж сказати. Діти від природи допитливі й активні, і обговорювати з ними будь-які питання і проблеми – найкраще, що ви можете зробити.

Посилання за темою:

\https://childdevelop.com.ua/articles/upbring/8247/

• Ми маємо бути тими, ким хочемо бачити своїх дітей
• Сила розуму: як не навіювати дітям шкідливі ідеї
• Як батькам зблизитись зі своєю дитиною
• Чарівне слово допоможе у вихованні дитини
• Більше статей про виховання дітей

КОЛИ ПОТРІБНО ЗВЕРТАТИСЯ ДО ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА?

Як часто в батьків виникають питання про виховання? Щодня? Ні , напевно ще частіше. І багато мам і тат опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Справді, що робити, якщо малюк регулярно влаштовує істерики? Або гризе нігті? Або боїться темряви?
Можна порадитися з подружкою, або спитати у мами або свекрухи. Можна накупити книг, журналів для батьків. І читати, читати,читати…
Кожна дитина унікальна і батьки повинні усвідомлювати, з якою проблемою вони можуть впоратися самостійно , а із чим все ж таки звернутися до
фахівця.
Чомусь існує якесь упередження, що до психолога треба йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.
Дитячий психолог допоможе вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати ваш підхід до дитини, придумає і підкаже як краще діяти в певній ситуації.
Багато мам і тат турбуються, що їхня дитина розвивається повільніше, ніж інші діти. Швидше за все їм це просто здається, тому що в кожного малюка свій темп розвитку. Але професійно і чітко на це питання відповість
саме дитячий психолог.
Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття. На заняттях діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри. А результат не змусить себе чекати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах.
Тому не слід забувати, якщо у вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, вам завжди готовий допомогти дитячий психолог!

Коли потрібно звертатися до психолога?

* Якщо проблема не розв’язується тривалий час;

* Якщо ви знаєте як розв’язати проблему, але вам все-таки потрібна допомога;

* Якщо ви не можете зрозуміти причину дитячої поведінки;

* Якщо вам здається, що дитина відстає в розвитку від однолітків;

* Якщо у вас є сімейні проблеми, і це відбивається на дитині;

Поговоримо про дитячі страхи

Страх - це корисна емоція. Дитина, що нормально розвивається, повинна обов’язково «уміти боятися». Але існує тонка грань, за якою звичайний «нормальний» страх стає нав’язливим, перетворюється на фобію і робить із нормальної дитини невротика. Страхи відрізняються в дівчаток та хлопчиків, у дітей із повними та не повними родинами, у дітей, що часто хворіють, та ослаблених, у фізично розвинутих та у тих, чиї родини перебувають у стані конфлікту. Чого саме бояться наші сини та дочки: страх самостійності. напади. захворювання. Своя смерть та смерть батьків. незнайомих людей, покарання, казкових персонажів. Діти, як і раніше, бояться Баби Яги, Кощія, Бармалія і Змія Горинича. Діти бояться спізнитися до школи, дитячого садка, а також нічних кошмарів, темряви, тварин і комах. У дітей спостерігається страх висоти, глибини, замкнутого простору (тісноти), страх транспорту, стихії (повені, землетрусів, лікарів, крові, уколів, болю, раптових звуків. Часто малята бояться засипати у темній кімнаті. А батьки щиро дивуються і наполегливо укладають дитину, та ще й соромлять: «ти ж уже великий. Нікого тут немає. Спи!» А дитина - зовсім не боягуз. Справа – в багатстві дитячої уяви. Маляті вчуваються звуки, тіні на стіні перетворюються на Бабу Ягу. Посидьте поруч, розкажіть добру казку. Вимкніть телевізор через який дитина отримує безліч зайвої негативної інформації. Від чого виникають дитячі страхи? Наприклад, від надмірної батьківської опіки, коли постійно «Туди не ходи, там небезпечно», «Цього не займай, поріжешся». Від занадто високої вимогливості батьків. Від занадто жорстоких покарань. Від частих батьківських сварок. Від тривалого перегляду мультфільмів або слухання книг із страшними сюжетами, від багатогодинних комп`ютерних ігор. Як же допомогти малюкам впоратися із своїми страхами? Можна дати дитині захисника. Це може бути реальна людина, наприклад брат або тато. А може бути і м`яка іграшка. Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім ви домалюйте цій страшилці смішну мордочку, придумайте смішне ім`я.
Що робити зі страхами?
· Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.
· Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.
· Допоможіть маляті перестати боятися (поясніть, зробіть щось разом).
· Навчіть дитину не боротися зі своїми страхами, а інакше до них ставитися.
· Перед сном грайтеся з дитиною в спокійні ігри та читайте добрі казки.
· Перетворіть дитячий страх на щось нестрашне.

ФОРМУВАННЯ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ НАВИЧОК ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ

Діти досить часто не усвідомлюють свої дії і поведінку; незібрані, неуважні, неорганізовані, лякаються труднощів і нестандартних ситуацій. Формування навичок подолання труднощів сприяє удосконаленню адаптивних можливостей, є обов'язковим показником готовності до школи.

Гармонійно сформована система відношень дитини до себе, до інших суттєво впливає на набуття нею позитивного досвіду подолання життєвих труднощів і збереження емоційної рівноваги в ситуації, яка вимагає додаткової мобілізації організму. Виховання прагнення до подолання труднощів не повинно бути окремим завданням. Воно повинно вирішуватися у комплексі з вихованням самоповаги, впевненості у собі і прийняття оточуючих людей такими, якими вони є.

Як відомо, конфліктні ситуації між людьми часто виникають із – за непорозуміння один одного. Перш за все, якщо один із партнерів не бажає встановлювати контакт або агресивно спрямований, але іноді достатньо не точно, не зрозуміло висловити власну думку, щоб не досягти очікуваного непорозуміння. Це особливо стосується дошкільників, бо їх активний словниковий запас ще недостатній, недосконалий. Крім того, однією з причин недосягнення позитивного результату у будь – якій діяльності є відсутність чіткої мети, і звідси, цілеспрямованості дій. Спостереження за дітьми під час самостійних ігор показують, що дуже часто дошкільники самі не знають якого результату вони б хотіли досягнути. Зосередження уваги на питаннях «Що я люблю робити?», «Який в мене настрій?», «Що я відчуваю?» стимулюють розвиток самопізнання, розширюють самосвідомість.

Успішність подолання складних ситуацій старшими дошкільниками, крім індивідуально – типологічних особливостей, залежить від розвитку самосвідомості, навичок взаємодії та самостійності.

Формуючи навички подолання труднощів, перш за все необхідно створити демократичну систему відносин у колективі, атмосферу взаємоприйняття через доброзичливе, довірче відношення дорослих і благоприємне положення дитини серед однолітків, за допомогою:

- фіксації уваги групи лише на позитивних здібностях і вчинках кожного;

- надання емоційної підтримки;

- можливості самореалізуватися;

- спрямованості педагогічного впливу на оволодіння дітьми способами розуміння внутрішнього стану інших людей;

- відсутності публічного засудження, висміювання.

Будь – яке завдання, запропоноване дітям, повинно бути не лише цікавим, але й достатньо складним, для того, щоб діти постійно накопичували досвід мобілізації власних сил, досвід успішного подолання труднощів.

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

У школі важко навчити якоїсь професії, бо їх багато, десятки сотен, але всі хлопчики і дівчатка стануть дружинами та чоловіками, батьками і матерями, і навчити їх цьому необхідно.
В. Сухомлинський

Безстатеве виховання негативно позначається на вихованні особистості хлопчиків та дівчаток, становленні їхньої самосвідомості, статевої диференціації. Зникли, на жаль, сором`язливі ніжні дівчата і з`явився новий тип хлопчиків – неповороткі, боязкі, плаксиві. Ця статева неадекватна поведінка веде до руйнування сім`ї в майбутньому. Дівчинка, дівчина, жінка – згрубівша, сильна. Інколи не здатна господарювати. Хлопчик, юнак, чоловік – невпевнений, слабкий, несміливий, не здатний постояти за свою сім`ю.
У більшості країн світу: дівчинка – майбутня господиня, чоловік - захисник і годувальник сім`ї.
Різні сфери діяльності та суспільне виробництво все менше підкоряються розподілу на суто чоловічі і жіночі.
Певну роль у сучасних тенденціях відіграє „розмитість” статевої ролі в дитячих колективах, загубленість чітких статево-рольових меж в дитячих об`єднаннях , групах дитячого садка, класах школи.
Рішення основних завдань статевого виховання дитини перших семи років життя в умовах дитячого садка:

- формування у дітей статевоі свідомості;
- виховання позитивного ставлення до дітей ідентичної та відмінної статі;
- формування у дітей статеворольових уявлень, оріентацій.

Коли ж починаеться процес ототождення дитиною самої себе як представника окремої статі? Як уявляють свої статеві ролі?
Напевне, краще надати дитині можливість лишатися самою собою, вільно самовиражатися, але, звичайно, бажано всіляко сприяти створенню умов, за яких неодмінно б проявлятися й розкривалися суто іночі і суто чоловічі риси.
Виховання повинно бути гнучким: дівчаток доцільно залучати до участі у спортивних іграх, вчити користуватися елементарними інструментами; хлопчики можуть вчитися готувати їжу і допомагати рідним в домашніх справах.

СТРЕС ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

У своєму житті кожна людина відчувала стрес. Він виникає через недостатній захист людини від дій несприятливих зовнішніх факторів.
Стрес – реакція тіла і психіки на ситуацію, що вимагає функціональної перебудови організму, відповідної адаптації. Це комплексний процес, який вимагає як фізіологічні, так і психологічні компоненти. За допомогою стресу організм ніби мобілізує себе на самозахист, на пристосування до нової ситуації, запускає захисні механізми, які забезпечують протидію впливові стресу чи адаптацію до нього.

Стан стресу викликають стресори: фізіологічні та психологічні. Людина реагує не тільки на справжню фізичну небезпеку, але й на погрозу чи нагадування про неї.
При фізіологічних стресових впливах змінюється режим роботи багатьох органів та систем організму( підвищується ритм серця, згорнення крові,
захисні властивості організму.)

Психологічні стресори – це фактори, що діють через сигнали: погрозу,небезпеку, образливість. Інформаційний стрес виникає в ситуаціях емоційних, інформаційних перевантажень, коли людина не може впоратися із завданням, не встигає приймати правильні рішення при високому ступені відповідальності за їхні наслідки. Емоційний стрес виникає в ситуаціях небезпеки, погрози.
За теорією канадського психолога Ганса Сельє розрізняють три стадії стресу: фаза тривоги, фаза опору, фаза виснаження.
Стрес є складовою життя кожної людини і його неможливо уникнути так само, як потреби пити чи спати. Дуже важливий і його стимулюючий вплив у складних процесах виховання та навчання і всього нашого життя.
Але стресові впливи не повинні перевищувати адаптаційні можливості людини, бо тоді може погіршитися самопочуття.
Велике значення для психічного та фізичного здоров’я має емоційний клімат
удома та на роботі. Настрій кожного багато в чому залежить від оточення, від їхнього ставлення, виявленого в словах, міміці, вчинках. Найбільш очевидними проявами сприятливої атмосфери є увага, симпатія людини до людини.

Однією із причин напруження може бути і надто близьке, вимушене спілкування. Травматичний вплив визначається в цьому випадку тим, що звуження кола та поглиблення неприємного спілкування швидше вичерпує інформативну цінність кожного із членів групи, що з рештою призводить до напруження та бажання ізолюватись.

Психічне напруження, невдачі, страхи, зриви, відчуття небезпеки є найбільш руйнівними стресорами для людини. Вони, крім фізіологічних змін , яки призводять до соматичних хвороб, дають ще й психічні наслідки емоційного перенапруження – неврози. Невроз – функціональний стан нервової системи, при якому різко підвищується чутливість до сигналів внутрішнього та зовнішнього середовища. Головним моментом зняття напруження та полегшення стану є заміна внутрішнього руху на зовнішній. Цьому сприяють усі види рухової активності.

Агресивна поведінка дітей – крик про допомогу

Агресивна поведінка дітей – це своєрідний сигнал – SOS, крик про допомогу, про увагу до свого внутрішнього світу, в якому накопичилося надто багато руйнівних емоцій, з якими дитина самостійно впоратися не може.

Агресивність характеризується поведінкою, спрямованою на заподіяння фізичної та психологічної шкоди іншій людині, і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті та ін.
Ознаки агресивності:
-впертість, прагнення заперечувати, відмовлятися;
-забіякуватість, дратівливість;
-напади гніву, вибухи злості, обурення;
-намагання образити, принизити;
-владність, наполягання на своєму;
-егоцентризм, невміння зрозуміти інтереси іншого;
-самовпевненість, завищена самооцінка.

Причини агресивності:
-реакція на приниження гідності дитини, підсміювання, знущання з неї;
-наслідок обмеження сомостійності дитини, надмірної опіки, відкидання дорослими всілякої ініціативи малюка;
-яскраво виражена екстравертованість (спрямованість на спілкування з іншими);
-прояв Едіпового комплексу (переважне спрямування агресивності на дорослого однієї з дитиною статі);
-прояв суперництва між дітьми в сім`ї з метою добитися преваги над братами чи сестрами;
-відреагування комплексу неповноцінності, намагання довести іншим свою вищість;
-результат фрустрації – гнітючого переживання невдачі у задоволенні потреб і досягненні цілей дитини.

Що робити з агресивними дітьми?
- Замислиться над причинами такої поведінки.
- Якщо причина агресивності – дефіцит батьківскої уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.
- Не карати малюка фізично.
- Не кричить, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.
- Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
- Поговоріть із дитиною, розкажіть, що Ви від неї очикуєте.
- Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще – плаванням.
- Іноді агресивним дітям допомагає „випустити пару” боксерська груша, або звичайна подушка.

КАЗКА – ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ РОЗУМІННЯ ДОБРА І ЗЛА

Філософське розуміння етичних понять «добро» та « зло.»
Життя людини і суспільства є суперечливою єдністю прогресу і регресу, прояви яких моральна свідомість оцінює як добро і зло.
Запитання до вихователів:
-Як ви гадаєте, що є добро і зло?
-Як трактують ці поняття сьогодні?
-Чи змінювалося розуміння добра та зла впродовж років?
Кожна людина розуміє по – своєму, що таке добро і зло. Проблема визначення категорій добра і зла належить до «вічних».Упродовж років ці поняття змінювалися, й однозначно сказати що таке добро і зло неможливо.
Добро і зло – найбільші загальні поняття моральної свідомості, категорії етики ,які характеризують позитивні й негативні моральні цінності.
Добро у широкому розумінні стосується всього, що люди оцінюють позитивно або сприймають як щастя, сяйво, радість і світло.
(Яки образи виникають, яки характеризують добро і зло?)
Зло – універсальне поняття і етична категорія, яка означає прагнення до заподіяння страждань. Добро і зло існують так само, як на землі існує світло і тінь. Але протилежність добра і зла абсолютна. Як людські якості, добро проявляється у милосерді, любові, а зло у ворожнечі, насиллі.

Казка як засіб формування розуміння добра і зла.
Запитання до вихователів:
-На вашу думку казка може бути засобом у формуванні розуміння добра і зла у дітей дошкільного віку? Чому?
-На вашу думку казку можна використовувати лише на заняттях?
-Інсценування казки – ефективний чи ні метод у формуванні розуміння добра і зла у дошкільників?
Для дошкільників саме казка найцікавіше, найдоступніше та найефективніше джерело здобуття моральних знань. Це пояснюється їхніми віковими психологічними властивостями.
Уже в ранньому дитинстві малюк охоче слухає, коли дорослі читають уголос, легко запам’ятовує невеличкі казки, переживає разом із героями,
Співчуває одним, по-дитячому осуджує інших. Дитина вчиться співпереживати горю, радості, щастю казкових героїв, перемозі Добра над Злом.
Народна мудрість адаптувала зміст казок для дитячого сприймання. У казках часто у гротескній формі зображено негаразди, ганебні явища побуту.
У дітей виникає відраза до таких явищ, з’являється бажання втілювати в життя ідеали добра, правди, справедливості.
Саме казки формують первинні моральні поняття, збагачують уяву пітливість,незабутніми образами народної фантазії слухаючи казку, малюки часто хвилюються, радіють або непокояться, напружено стежать за подіями.
Для вивчення рекомендують казки про тварин. Вони відповідають рівню знань і віковим особливостям дітей. Це таки казки: «Вовк і козенята», «Рукавичка», «Лисиця та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок».
Головні герої казок наділені людськими ( якостями ) рисами: працелюбність, сміливість, кмітливість, розсудливість, розум, вірність слову.
Казки змагаються з ледачими, пихатими, скупими, брехунами, базіками.
Ефективним методом морально-етичного виховання є інсценування казки, оскільки воно базується на рольовому перевтіленні дітей у казкових героїв. У межах цього методу можна впровадити такі варіанти:
• інсценування кульмінаційних фрагментів казки;
• постановка казки на сцені;
• прийом-пошук, коли дітям пропонують знайти у реальному житті героя, схожого на казкового, а потім у рольовій грі продемонструвати його гарний вчинок;

Уживаючись в образ казкового героя дитина уподібнюється йому на рівні асоціативної ідентифікації: «Я такий, як той герой». Порівнюючи себе з іншими, дитина глибше пізнає власні можливості. У результаті діти узагальнюють свої уявлення про моральну поведінку людей і уявно чи у грі здійснюють певні моральні вчинки.
Отже, казки закладають підвалини морального виховання і відповідають віковим особливостям дітей. Крім того в казках уже у змісті закладено перші роз’яснення про добро та зло, добре й погане.

ПОРУШЕННЯ МОТИВАЦІЇ НАВЧАННЯ ЯК ПЕРШОПРИЧИНА НЕГАТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

У період перших років навчання дитина тільки починає вчитись. І якщо розвиток цього виду діяльності є стихійним, він може тривати довго й може бути несформованим упродовж всього періоду навчання. У таких випадках дитина втрачає цікавість до навчання. З`являються перші спроби „завоювати авторитет” серед однолітків у інший спосіб: порушення дисципліни, вживання наркотичних речовин.

Збагачується й сама навчальна мотивація: розвиваються пізнавальні інтереси, зростає зацікавленість не тільки процесом навчання, а й змістом, усвідомлюється необхідність виконання вправ, з`являється почуття обов`язку, відповідальності. Це позитивний бік цього етапу.
Кожний вид діяльності можна розкласти на складові: хочу, можу, навіщо це робиться. Людина народжена бути активною, діяльнісною. І коли немає позитивної діяльності, на її місце приходить інша – негативна, або, як ми її назвемо, руйнівна, саморуйнівна.

Дослідження свідчать, що мотивація починає формуватися ще в перші роки життя. В основі формування негативної мотивації лежить неправильний стиль виховання.
Загальною тенденцією у вихованні дітей у неблагополучних родинах є гіпопротекція з жорстоким ставленням до дитини або з підвищеною моральною відповідальністю, постійні конфлікти між батьками не дають дитині розвиватися позитивно. Діти з цих сімей не почуваються впевнено ані в самій родині, ані за її межами, в цієї категорії дітей високий рівень тривожності та низький рівень умотивованої діяльності.

У більшості випадків соціальні потреби задовольняються не в сім`ї, а в середовищі ровесників.
Це формує негативні риси характеру: образливість, злосливість, ворожість, відчуття меншовартості, неприязні до інших членів сім`ї.
Соціальні нерівності (одяг, їжа, гроші) формують негативні переживання, порушують структуру мотиваційної сфери дитини.На основі низки чинників, які впливають на дитину,розвиваеться певний рівень мотивації та стиль поведінки особистості,який є основною складовою характеру,що інтенсивно розвивається. Постійно незадоволення потреби призводить до загального негативного емоційного фону, а усвідомлення неможливості її задоволення – до появи комплексу неповноцінності.

У всій групі причин сімейного неблагополуччя основним є порушення в міжособистісних внутрішньосімейних взаєминах та дефект виховання дітей у сім`ї, тобтопатогенним є психологічний клімат сім`ї.
Діти з неблагополучних сімей мають більше друзів у дворі, ніж у класі, бо її не завжди розуміють однокласники. Дітям із благополучних сімей притаманне товаришування як з учнями школи, так із дітьми з двору та гуртків.
Діти обох типів сімей не завжди виконують домашні завдання.
Покарання в сім`ях із несприятливим мікрокліматом відбувається набагато частіше, ніж у благополучних сім`ях.

Коротко розглянемо тактики сімейного виховання, які мають негативний вплив на розвиток мотиваційної сфери та нормального психічного розвитку дитини.

Диктат як форма сімейних взаємин. Виявляється за систематичного приниження одним членом сім`ї ініціативи чи почуття інших членів сім`ї, ініціативи чи почуття інших членів сімейства.Жорстокість до дитини породжуе в дорослих почуття провини ,невпевненості в собі.Як наслідок – в особистості формуються негативні якості: агресія, жорстокість, відчуття безглуздості життя, жадоба помсти або пошук захисту, опіки інших значущих людей. Пережите в дитинстві насилля на все життя залишає відбиток у свідомості людини.

Головним критерієм виховання й вихованості дитини є її суспільна поведінка, високий рівень емоційного, мотиваційного та психічного розвитку й практична діяльність у сім`ї та поза нею.
Спроби спілкуватись і поводитися з підлітком по-старому, як із маленькою дитиною, призводять до появи й закріплення негативних рис характеру.

Отже визначимо основні умови появи негативних звичок:
1. Невідповідність рівня мотивації навчальної діяльності рівню попереднього розумового розвитку.
2. Невідповідність батьківської мотивації до навчання дитини, мотивації навчання самої дитини.
3. Немотивованість учительскої діяльності. Невідповідність вимог до навчання з боку батьків та бажань дитини (мотивація досягнення чи мотивація втечі від невдач).
4. Вузькі соціальні мотиви дитини.
5. Неблагополучний стиль сімейних взаємин.

ЩО ТАКЕ ГОТОВНІСТЬ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ? ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПІДГОТУВАТИСЯ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ?

Як можна визначити психологічну готовність дітей до школи? Що таке за нашими уявленнями, «зрілий дошкільник»?
«Дошкільну зрілість» можна визначити як цілісний психічний стан дитини дошкільного віку,що характеризується високим ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний період дитинства.
Для дітей старшого дошкільного віку із гарним психічним розвитком найтиповіший – кооперативно – змагальний рівень спілкування з однолітками, довільність у сфері спілкування з дорослими і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості.
Крім того, принципово важливим є:
- сформовані прийоми ігрової діяльності;
- розвинені соціальні емоції і високий рівень морального розвитку( для даного періоду);
- розвинена уява;
- високий рівень наочно – образного мислення, пам’яті, мовлення;
Недостатній рівень підготовленості дітей до навчання в школі створює труднощі, насамперед дітям, батькам, вчителям.
Виділяють три групи( основні) труднощів з якими стикаються неготові до школи діти. Перша група труднощів стосується системи взаємин і взаємодії з однолітками( невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії ).
Друга – сфери спілкування з дорослими ( нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування ).
Третя – сфери власної самосвідомості ( завищена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ’єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя.)
Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи, шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності дитини до школи поділяються на ці групи.
Хоч це парадоксально , але саме ранній початок шкільного навчання створює необхідні умови для практичного розв’язання проблеми психологічної готовності дітей до школи.
Так Ш.Амонашвілі підкреслює, що призначення класу шестирічок - готувати дітей до ролі учнів.
Отже, що ж містить у собі поняття « психологічна готовність до школи»?
Компонентами психологічної готовності є інтелектуальна,особистісна, вольова.
Інтелектуальна готовність – це не тільки словниковий запас, спеціальні уміння і навички, а ще уміння порівнювати, аналізувати, робити самостійні висновки.
Особистісна готовність - виявляється у ставленні дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів , до самої себе. Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть за наявності необхідного запасу вмінь і навичок, високого рівня інтелекту, їй буде важко в школі. Вони успішні, якщо заняття викликають інтерес, а якщо інтересу немає, він робить завдання недбало і йому важко досягти успіху, потрібного результату.
До шести років відбувається формування основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мету, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, докласти певних зусиль у разі подолання певної перешкоди, оцінити результат своєї дії.
Важливим є й уміння підпорядковувати свою поведінку новим нормам і правилам, орієнтуватися на вказівки вчителя, здатність і бажання уважно слухати й точно виконувати ці вказівки.
Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети,а саме:
Першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, а саме: прагнення не пасувати перед труднощами, не відмовлятися від визначеної мети,
навіть якщо виникають перешкоди.

ЯК ФОРМУВАТИ ЦІЛЕНАПРАВЛЕНУ УВАГУ

Увага – необхідна умова будь-якої діяльності: навчальної, ігрової, пізнавальної. Без цілеспрямованої, достатньо стійкої уваги не можлива ні самостійна діяльність дитини, ні виконання завдань дорослим.
Спеціальна робота вихователя з розвитку уваги сприяє своєчасному
психічному розвитку дітей і успішному засвоєнню ними програми дошкільного закладу.
Поміж тим увага дошкільнят , як правило, розвинута дуже слабо. Малюка в однаковій мірі може зацікавити будь-який предмет, його увага легко перестрибує з одного предмета на іншій. В результаті дитина може не чути,
що говорить вихователь на заняттях, або ж уловити тільки початок завдання, яке йому дається, не замітить, що відбувається навколо нього.
Неорганізована поведінка дітей, їх підвищена імпульсивність і непосідючисть, як правило, являється наслідком невміння керувати своєю увагою і поведінкою. Сама дитина не в змозі перебороти ці недоліки, її необхідно своєчасно навчити керувати своєю увагою.
Слід відмітити, що будь-яка навчальна гра сприяє розвитку цілеспрямованої уваги, адже вона завжди має задачу і правила дії, які потребують зосередженості. Для того, щоб своєчасно розвивати у малюків певні якості
уваги (цілеспрямованості, стійкості, зосередженості) і здібність управляти, їм потрібні спеціальні ігри, такі, де ця задача стоїть в центрі дяльності вихователя і дитини.
1. «Раз, два, три – говори».
2. «Пальчик».
3. «Хованка з іграшками».
4.«Відгукнись, не зівай».
5. «Поїхали коробочки наші».
6. «Чарівний столик».
7. «Витівки ведмедика-пустуна».
В кожній грі є ціленаправленість, зосередженість, стійкість уваги, що є головною умовою ігрових дій з предметами і спілкуванням дітей один з одним. В одних випадках потрібно враховувати різні вимоги задач ( «Раз, два три-говори»), в других виділяти і утримувати мету дій («Пальчик», «Хованка з іграшками»), в третіх вчасно переключати увагу ( «Відгукнись-не зівай», «Поїхали коробочки наші»). Ігри «Чарівний столик», «Витівки ведмедика-пустуна» вимагають від дітей особливого зосередження, стійкості уваги постільки в них малюки повинні помічати і усвідомлювати зміни, які відбулись.
Характерним для цих ігор є наявність тексту (як правило віршованого), який направляє увагу дітей, нагадує їм правила і умови їх виконання, які зв’язані з керуванням своєї уваги.
Вихователь є постійним учасником гри, щоб діти наслідували ігрові дії.

ВСТУП ДО ШКОЛИ – ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ В ЖИТТІ ДОШКІЛЬНИКА

Конкретними носіями всього того,
чим має володіти дитина
впродовж свого життя, є дорослі,
які її виховують і навчають.
Д.Ельконін

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в сім’ї мають виконувати
функції педагога, освітню, виховну, розвивальну. Це передача життєвого
досвіду, засвоєння норм життя в суспільстві, підвищення індивідуального потенціалу.
Вступ до школи – переломний момент в житті дитини. У житті дитини змінюється все: обов’язки, оточення, режим. Основний вид діяльності тепер навчання а не гра. Це «кризовий» період в житті дитини і ця криза виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними засобами.
Процес адаптації дитини до шкільного життя триває по-різному: від 2-3 тижнів до 2-3 місяців (залежно від рівня її готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров’я.) Вирішальну роль тут відіграє сформований в дошкільному віці рівень готовності до школи або «шкільна зрілість».

Шкільна зрілість виявляється у:
1.Морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров’я), рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки, зорово-рухової координації), а саме:
-фізичні показники тіла;
-особливості розвитку на етапі дошкільного дитинства, що обтяжили розвиток дитини (важки пологи, травми, тривалі захворювання);
-темп розвитку в дошкільному дитинстві (чи вчасно почала дитина ходити, говорити);
- стан соматичного здоров’я дитини (характер відхилень у системах і функціях організму, хворобливість, скільки разів хворіла дитина, скільки днів);

2.Інтелектуальній готовності дитини до школи, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання а також певний рівень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам’яті, уяви, сприймання.

Коментарi